Щоб подовжити строк служби та збільшити надійність електроних пристроїв, з їх корпусів необхідно періодично видаляти вологу, яка потрапляє в пристрій з повітрям через щілини. Ця волога конденсується на електроних компонентах при знижені температури. Також, волога може виділятися з пластику при нагріванні електронного приладу. Щоб видалити вологу з пристрою, всередину пристрою кладуть силікагель та інші гігроскопічні речовини, але вони не видаляють вологу, а лише поглинають її.
Інше рішення цієї проблеми запропонували в Ліверморскої лабораторії (США). В стінку корпусу вбудовується циліндр з основами з двох дисків із пористого нікелю діаметром 13 міліметрів. Один диск направлений всередину пристрою, а інший назовні. Паралельно дискам в циліндрі натягнута тонка плівка з "нафіону" - тефлон, до молекул якого приєднані гігрофільні сульфокислотні бокові ланцюги. По плівці пропускають електричний струм силою в 2 міліампера. Під дією електричного струму волога, яку поглинули гігрофільні ланцюги, розкладається на водень та кисень. Між плівкою и зовнішнім диском знаходиться напівпроникна мембрана з фтористого кремнію, яка пропускає гази тільки в одному напрямку- назовні. А щоб вони не просякли назад в пристрій через внутрішній нікелевий диск, його поверхня вкрита паладієм. Наповерхні цього каталізатору водень та кисень знов реагують утворюючи воду, випаровуються, адсорбуються на гігрофобних ланцюгах тефлонової плівки і знову розкладаються електричним струмом.
Таким чином утворюється водяний насос без рухаючихся механізмів, здатний відкачувати за рік до 250 мілілітрів води.
High technology, #7, 1984