Берилій Be як елемент відкритий в 1798 році (Воклен, Франція); у вигляді металу був отриманий в 1828 році (Велер, Німеччина).

Поширення берилію в природі. Берилій рідкісний елемент, зустрічається тільки в зв’язаному вигляді.

Мінерали берилію: Берил Be₃Al₂(Si₆O₁₈); Смарагд – зелений різновид берилу (0,3% Cr₂O₃); Аквамарин – зелено-блакитний різновид берилу (домішки Fe); Фенакіт Be₂SiO₄; Хризоберил (BeAl₂)O₄; Олександрит – зелений різновид хризоберилу (домішки Cr^+III).

Отримання берилію.

1. Електроліз розплаву галогенідних комплексів берилію, наприклад натрій тетрафлуороберілат(II) Na₂[BeF₄].
2. Термічне відновлення берилій флуориду BeF₂ кальцієм в вакуумі.

Властивості берилію. Берилій – світло-сірий метал, дуже твердий, при наявності домішок – крихкий. Стійкий в сухому повітрі. Реагує з гарячою водою. У розчин переводиться кислотами-неокисниками, кислотами-окисниками (HNO₃ при нагріванні) і концентрованими розчинами лугів.

Застосування берилію. Берилій використовується для виготовлення деталей і пристроїв атомних реакторів (сповільнювач і відбивач нейтронів), як легуюча домішка спеціальних сплавів, наприклад входить до складу берилієвої бронзи, з якої виготовляються безіскрові електричні контакти, служить матеріалом для “вікон” рентгенівських трубок (в порівнянні з алюмінієм краща проникність для рентгенівських променів).

Сполуки берилію

Всі сполуки берилію отруйні.

Гідроксид берилію Be(OH)₂ – має амфотерні властивості:

Be(OH)₂ + 2H₃O⁺ = [Be(H₂O)₄]²⁺ катіон тетраакваберилія(II)

Be(OH)₂ + 2OH^– = [Be(OH)₄]^2- аніон тетрагідроксоберилат(II)

Берилій оксид BeO використовується як вогнетривкий матеріал, наприклад для виготовлення камер згоряння космічних ракет. При спіканні з графітом оксид берилію перетворюється в берилій карбід Be₂C – тугоплавка речовина. Берилій карбід піддається повному гідролізу в воді:

Be₂C + 4H₂O = 2Be(OH)₂ + CH₄

В лабораторії Be₂C можна використовувати в якості твердого джерела хімічно чистого метану.

---