Електрохімія це розділ хімії, який вивчає реакції, що протікають під впливом електричної енергії.
Електрохімічні процеси – це хімічні процеси які відбуваються під впливом електричної енергії
При електрохімічних реакціях відбувається перетворення хімічної енергії в електричну і, навпаки, електричної енергії в хімічну.
Історія електрохімії – основні етапи розвитку електрохімії
Перші уявлення про принципи взаємозв’язку електричних і хімічних явищ відомі з кінця XVIII – початку XIX ст. Італійський фізик Вольта, один з засновників вчення про електрику, в 1793-1801 році запропонував розмістити метали в так званий електрохімічний ряд напруг. До цього його спонукало спостереження італійського лікаря Гальвані, який виявив появу короткочасного електричного струму в м’язах жаб в той момент, коли лапка жаби, підвішена на мідному дроті, торкалася залізної сітки. За допомогою винайденого Вольтом (1800 г.) джерела електроенергії шведському хіміку Берцеліусу (1802 г.) вдалося електролітично розкласти водні розчини солей, а англійський хіміко-фізик Деві (1807) розклав за допомогою електричного струму розплави солей. Вивчення електрохімічних процесів призвело до припущення про те, що в реакціях, які протікають в розчинах і розплавах, беруть участь заряджені частинки. Англійський фізик Фарадей, асистент і учень Деві, в 1833 році відкрив залежність між кількістю речовини, що виділяється при електрохімічній реакції, кількістю електрики, що витрачається на цей процес. У 1834 році Фарадей ввів в науку такі поняття як рухливість заряджених частинок, катод, анод, іони, електроліз, електроліти, електроди. Наприкінці XIX ст. завдяки роботам шведського фізико-хіміка Арреніуса вдалося виявити закономірність в поведінці заряджених частинок в розчинах та розплавах солей. При дослідженні розчинів солей було встановлено, що речовини в розчині поводяться так, нібито вони утворюють більшу кількість частинок, ніж повинно бути, виходячи з їх концентрації. Таке явище Арреніус пояснив утворенням в розчині солей більш дрібних, ніж молекули, позитивно і негативно заряджених частинок – іонів. Іонна теорія Арреніуса зазнала певних труднощів для сприйняття суспільством при поясненні деяких фактів: наприклад, важко було уявити, що в розчині, кухонної солі NaCl, містяться вільні частинки натрію і хлору. Лише пізніше розвинена теорія внутрішньої будови атома і виявлений взаємозв’язок заповнення електронних оболонок з хімічними властивостями речовини обґрунтували постулати теорії Арреніуса. Одночасно теорія будови атома дозволила зрозуміти походження зарядів на іонах.