Синій пігмент на основі Co2O3 застосовували при виготовленні глиняного посуду в стародавньому Єгипті, для виготовлення фарб і синього скла.
В 1852 році, німецький гірський інженер Фредерік Оверман в своїй книзі по металургії, зауважив, що, при сплавленні кобальт(III) оксиду з силікатними породами, виходить тонке синє скло. Розплавлене скло змішували з калій карбонатом, і рідкий розплав виливали в холодну воду. Скло різко охолоджувалося і розтріскувалося на дрібні часточки, які перетирали в порошок і отримували синій пігмент під назвою смальта.
Оверман також зазначив, що “Смальта, або чистий кобальт оксид, використовується для фарбування скла, порцеляни й посуду в синій колір, в процесі виготовлення кобальтового скла, в олійному живопису і є стійким синім пігментом.”
Фредерік Оверман працював в інженерній установі в Хемніці (місто в німецькій державі Саксонія), оточене рудними горами. Видобуток руд, що містять метали, такі як кобальт, відбувався в цьому регіоні століттями.
Якісний і кількісний склад руд і відповідно їх цінність не були постійними. Руди кобальту дуже часто змішані з рудами срібла, розділити які не просто, тому інженерам доводилося проводити розрахунки і приймати рішення, в яких виробничих процесах найбільш вигідно використовувати здобуту руду.
Проте, протягом 18-19 століть виробництво пігменту смальта було прибутковим бізнесом в Саксонії.
В 1753 році Вільям Кукворті, англійський фармацевт і виробник порцеляни, придбав ексклюзивні права на смальту, вироблену на Королівському саксонському кобальтовому заводі в Шнеєбергзі (місто в Саксонії). Наступні 20 років після цієї інвестиції, Вільям Кукворті поставляв смальту в Брістоль. Брістольські порцелянові фабрики використовували смальту для забарвлення фарфору в привабливий блакитний і синій колір.
В ті часи Брістоль славився, також виготовленням скла, зокрема пляшкового і віконного скла.
Велика частина скла, яку виготовляли в Брістолі експортувалася в американські колонії (в Америку, яка в ті часи була колонією). Однією з найвідоміших у той час фірм з виробництва скла керували батько і син Лазар і Ісаак Якобс. Лазар народився у Франкфурті, Німеччина, в 1709 році і емігрував в Брістоль у 1760 році. В 1774 році Лазар, експерт з різання скла, і його син 17-річний Ісаак заснували фірму з виробництва виробів зі скла. До 1780 року вони виробляли високоякісний скляний посуд, забарвлений в синій колір, закуповуючи сировинну смальту у Вільяма Кукворті.
Брістольське синє скло, незабаром стало дуже популярним. Його досі можна побачити в вітражах і різних комерційних товарах. Наприклад, херес Harveys Bristol Cream Sherry продається в оригінальних бристольских синіх скляних пляшках з 1990-х років.
В хімії, кобальтове синє скло використовується в тестах на полум’я, щоб відфільтрувати яскраво-жовте світло полум’я натрію.
Використання смальти при виготовленні кераміки відомо ще з 1500 рік до н.е., коли смальту використовували як блакитну глазур для інкрустації стародавньої єгипетської кераміки. Кобальт(III) оксид також використовувався як пігмент для виготовлення китайського синьо-білого фарфору в 13 столітті.
Кобальт(III) оксид використовувався не тільки для виготовлення синіх пігментів. У своїй книзі Фредерік Оверман відзначав: “Кобальт оксид утворює зелений колір при нагріванні з цинк оксидом; але оскільки ця сполука дорого коштує, цей пігмент не використовується”. Цинк оксид почали масово виробляти по всій Європі в 1850-х роках, і до 1860 року пігмент кобальтовий зелений став більш дешевим і доступним. У своїй книзі про хімію живопису і фарб, опубліковану в 1901 році, британський хімік і художник Артур Черч назвав кобальтовий зелений (рінманова зелень (Co2Zn)O4) “хімічно і художньо досконалим” пігментом.
Зазвичай, руди кобальту змішані з рудами інших металів і супроводжують, наприклад, руди нікелю і міді. Тому кобальт оксид і металевий кобальт є побічними продуктами в процесі видобутку нікелю і міді. Кобальт оксид, який використовується для отримання смальти і рінманової зелені, одержують з руд, які обов’язково містять інші елементи. Наприклад, кобальтит складається з кобальту, арсену та сульфуру.
В наші дні, найбільшого поширення набули такі пігменти кобальту:
- кобальтовий синій (тенарова синь) (CoAl2)O4;
- кобальтовий блакитний (CoSn)O3;
- кобальтовий зелений (рінманова зелень) CoO*nZnO;
- кобальтовий жовтий (ауреолін) K3[Co(NO2)6];
- кобальтова смальта – силікати кобальту та калію.
